Розділ 15 із 29
Показуха і 14 грудня
Настав 1966-й рік. На початку літа в місті почали відбуватися дивні справи. Квартирами почали ходити комунальники й склити, замінювати шибки навіть із найменшими тріщинами. Усі огорожі балконів обшили товстим армованим склом. Будинки в місті пофарбували в красиві й різні пастельні кольори. На всіх дорогах встановили високі бетонні стовпи з потужними світильниками (такі тільки-но почали з’являтися в Москві). А дороги в місті й, що найпотрясніше, по всьому полігону, а це не одна сотня кілометрів, вкрили чудовим асфальтом. На полігонних технічних дорогах встановили покажчики європейського зразка, дорожні знаки зі світловідбивним покриттям! І ось тоді ми побачили покажчик “Байконур”. А до цього в газетах наш полігон уже називали цим безглуздим ім’ям — для дезінформації противника. Біля перехрестя доріг до нас і на 43-й майданчик заасфальтували велику площу й поставили величезний навіс від сонця. На півдорозі від ст. Тюра-Там до “десятки” з’явилася абсолютно нова симпатична станція з новою посадковою платформою. Ну а потім узагалі щось загадкове — почалися регулярні тренувальні прогони якогось спеціального, на вигляд пасажирського поїзда внутрішніми коліями полігону з паралельним супроводом паралельною дорогою кавалькади із семи “Чайок” і новенької красивої “швидкої допомоги”. Треба сказати, що всі залізниці полігону продубльовані автомобільними. Я якось роздивився деякі деталі будови цих вагонів. Найчудовіше в них те, що коли двері тамбура зачинені, то зовні немає за що причепитися, і навіть підніжки перекриваються глухою кришкою.
Нам, бойовому розрахунку, видали нову технічну форму, добре пошиту, синього кольору, і на голову — берет! А до цього всі ходили в якійсь затертій, залитій 88-м клеєм чорній робі одного великого розміру зі штанами, пошитими на товстуна й підв’язаними дротом. А на голові, якщо виходиш із приміщення, ти зобов’язаний був носити формену кашкет, а тепер легкий берет. Добре!
Картина дещо прояснилася, коли квартирами, вікна яких виходять на головні вулиці міста, почали ходити чужі дядьки в цивільному з рекомендаціями не висовуватися, коли приїдуть “високі гості”. Ми з Лєною жили саме в такій кімнаті на вулиці Центральній, потім Комарова. А преса сурмила в ці дні про очікуваний візит до СРСР Президента Франції Шарля де Голля. 25 червня все задумане й підготовлене до візиту пройшло як по маслу: на його здивованих очах запустили з нашого майданчика супутник “Космос-122” і здійснили пуск міжконтинентальної ракети шахтного базування з 61-го. Очевидці розповідали, що вся французька делегація від такої ефектної демонстрації була в неприхованому захваті. Відтоді ця нова залізнична станція назавжди отримала неофіційну назву “Деголлевка”, а вся операція мала офіційне кодове найменування “Пальма”.
На фото сидять, зліва направо: Косигін, де Голль, Брежнєв, Підгорний.
Кремлівським темнилам це шоу так сподобалося, що потім почалася ціла вервечка візитів і відповідної показухи. Приїжджали глави дем1. країн і новий президент Франції. Відповідно й операції з демонстрації нашої могутності називалися “Пальма-2, 3 і 4”. Почався золотий зоряний час політвіддільців та іншої партійної шобли. Скільки ж орденів вони нахапали за це! А віддувалися за все трудяги бойових розрахунків.
А наш 31-й майданчик швидко розростався. Побудували велику заправну станцію важких супутників, МИККО, безехову камеру за програмою “Союз”, корпус для підготовки собачок-космонавтів, будиночок космонавтів і навчальний центр. МИККО — це монтажно-випробувальний корпус космічних об’єктів, споруда 40 — будівля майже вчетверо більша за старий МИК. Модернізували стартову споруду.
11А511У встановлюється в стартову споруду
1966-й рік узагалі був рекордним за кількістю пусків. Особовий склад частини цього року підготував і провів 29 пусків. А в розрахунку СОБИС на той час залишилося всього два офіцери — я і Валера Махникін. Довелося побігати між бункером і МИКом.
Наприкінці листопада 66-го року були підготовлені два носії й два апарати нового типу “Союз” із завданням відпрацювати автоматичне стикування на орбіті. 28 листопада було запущено перший безпілотний “Союз” (Космос-133). Мій пульт СОБИС розташований крайнім у ланцюжку основних пультів бункера й поруч із телевізорами, один із яких показує стартову споруду та виріб з об’єктом, а другий у режимі сканування показує внутрішній інтер’єр спускного апарата. Таке я бачив уперше — у кріслі СА (спускного апарата) сидів манекен і, не моргаючи, дивився в ТВ-камеру. Пуск пройшов успішно, але апарат на орбіті не стабілізувався, перекидався. Проте головний конструктор ухвалив рішення запустити й другий “Союз” для відпрацювання модернізованої стартової споруди.
У черговому повідомленні ТАСС з приводу цього пуску бадьоро повідомили, що він був абсолютно успішним. ТАСС узагалі-то своєму народу здебільшого брехав або привирав. Десять чи дев’ять спроб м’якої посадки першого місячного апарата (він передав панораму поверхні Місяця) були абсолютно невдалими. Або промах, або жорстка посадка. ТАСС завжди мажорив, а разом із ним радів увесь радянський народ. Скільки існує, сподіваюся, існувала ця сама ленінська влада, стільки й тримали свій народ в омані. Упевнений, апаратники ЦК довго не мучилися в роздумах, сказати напівправду чи промовчати. Навіщо народець бентежити, вносити небезпечні сумніви в непогрішність загальної лінії на світле завтра.
14 грудня під час спроби запуску не пройшла команда “запалювання” блока “В”. Було дано відбій по всіх ланцюгах, народ залишив бункер, підняли обидві ферми обслуговування з ліфтами і приблизно через 27 хвилин, під час зведення ферм обслуговування, у народі «Машка», несподівано (через складання рамок гіроскопів автоматики САС після вимкнення гіроскопів і подачі від рамок на кінцеві контакти сигналу «Аварія») спрацювала система САС2 і, як їй і належить, відірвала спускний і побутовий відсіки супутника від приладового, підняла їх і опустила на парашуті поруч із підземним кисневим заводом. Від піроболтів і факелів порохових двигунів САС, що спрацювали під час відділення, загорівся холодоагент системи термостатування супутника. Стоїть ракета, а на її верхівці горить багаття! (У запуску цього злощасного апарата я, на радість Лєни, з якоїсь причини не брав участі, але за “репортаж” ручаюся.) Коротше, рвуться шар-балони апарата, вибухають паливні баки його ДУ, за ними вибухають баки блока “И”, це третій ступінь, а за ними й решта. Вибухи м’які, але вельми калорійні. У результаті від споруди мало що залишилося. Народ, звісно, перейменував Систему Аварійного Спасіння на Систему Анулювання Старту.
Під час вибухів загинув лише один майор — двигуніст із 1-го управління, він чомусь не втік, як усі, а вирішив пересидіти в одному з приміщень нижче нульової позначки. А на другий день задихнулися два сержанти з групи контролю за пожежею в кабельній потерні, що йшла від старту до МИКа.
Але найбільшої шкоди завдав мороз. Спроба запуску була напередодні вихідних, стояли дуже сильні морози, у технічних спорудах нікого. Від вибухів полопалися всі вікна, вода в системах опалення на всіх поверхах під час замерзання порвала труби й залила унікальне обладнання. Збитки колосальні! Під цю катастрофу було наказано всім без винятку розрахункам і службам написати рапорти й у них указати збитки в 100 відсотків, тобто все, аж до стільців включно. Ось тоді мені вдалося випросити пусковий ключ центрального пульта — на пам’ять. Вручив синові.
Багата країна! Списали навіть табуретки в казармах. Можливо, і свиней на господарському дворі. Усі спецроботи на майданчику припинилися, на старт нагнали військових будівельників, а в нас почалася армійська служба: статути, стрільби, стройова, а головне — пожвавилася орда ксьондзів і посипалися одне за одним політзаняття.
Будівельники для розминки насамперед проникли в бункер (не врятували й броньовані двері), понівечили пульти, повиривали прилади зі світломасою та годинники, а головної шкоди завдали кабельному господарству. Від пультової до старту й МИКа йшов джгут кабелів діаметром понад пів метра — так вони його пошинкували ножівками, пустили на модні тоді плетені з дроту брючні ремені та ремінці для годинників…
Для нас, технарів, почалася служба, політзаняття, стройова, статути і т. д.
І тривав цей замполітський шабаш понад пів року, до початку липня 67-го року. На той час демонтували один зі стартів Плесецького полігону, змонтували й підготували до роботи у нас. Закінчилися довбані семінари!! А загалом із нашого стартового майданчика моєї частини було здійснено 313 пусків космічних апаратів і 14 пусків МБР3, зокрема.